ВУЗ ШАГ

Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (центр розвитку дитини) №243" Криворізької міської ради

 





Сторінка батьків

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА. 

·Носій всього нового і цікавого в очах вашої дитини - це вихователь. Він може дати зворотний зв'язок і похвалити, захопити грою. Тому якщо дитина не поспішає грати з іншими дітками, не квапте і ви його. Не варто його картати і говорити: «Чому ти не граєш із дітьми», «Поділися іграшками» ... Дайте процесам відбуватися природним шляхом.

·Поговоріть із вихователями, щоб вони не змушували вашої дитини їсти, якщо він не хоче. Коли батьки приходять до мене з дітками і скаржаться на те, що їх чадо не їсть, то я звертаю їхню увагу на те, що дитина не виглядає, як в'язень Бухенвальда (концтабору). Хай вибачать мене, за таке порівняння. Дитину можна погодувати вранці перед виходом із дому сніданком, вечерю він з'їсть вдома. Протягом дня у дитячому садку він що-небудь та з'їсть разом з іншими дітьми. При такому режимі харчування у період адаптації він не вмирає від голоду, але і його не змушують (немає насильства). Важливо це озвучити вихователям, знявши з них відповідальність за те, що не нагодували вашу дитину «як положено».

·Також прошу поспілкуватися із вихователем з приводу денного сну. Дозвольте дитині не спати вдень, а полежати в

ліжечку тихенько. Можливо зі своєю улюбленою іграшкою. У старших групах дитячого саду деякі діти вже не сплять, і їм дозволяють почитати в ігровій кімнаті або в ліжку. Я не беруся коментувати в цій статті правильність читання у ліжку, але це те, що я чую, коли спілкуюся із працівниками дошкільних установ. І цей підхід може полегшити період адаптації.

·Не обманюйте свою дитину! І якщо ви пообіцяли його забрати до обіду або в якийсь певний час, то тримайте слово. Мені боляче чути, коли батьки говорять, що їх дитина ще маленька, і забуде, що йому пообіцяли, не може точно знати, коли прийдуть за ним, не вміє визначити час і т.п.

·У таких випадках хочеться запитати, кого мами і тата обманюють і навіщо? Адже можна пообіцяти прийти за дитиною до обіду і стримати своє слово.

·Якщо ж ви прийдете і побачите, що ваш малюк сидить разом з іншими дітками за столом, їсть або чекає обід, то обов'язково зробіть так, щоб він вас побачив! Скажіть, що ви почекаєте його, поки він пообідає, і потім ви відразу ж підете додому. Не ховайтеся, думаючи, що малюк так поїсть спокійніше. Навіть якщо він залишить обід, піде разом із вами відразу ж, як тільки вас побачить, це краще, ніж ви порушите домовленість. А звикнути до режиму у нього ще буде час.

·За 3-5 днів до початку відвідування дитячого садка встановіть вдома дитині такий режим, як у садку: прокидайтеся вранці в той час, коли будете піднімати дитину в дитячий сад; обідайте в такий же час, як у садку; укладайтеся на денний сон і т.д. З режимом садка ви зможете ознайомитися заздалегідь, просто зайшовши до них у гості. Деякі батьки терзають себе і дітей із середини літа, встановлюючи такий режим. Мені здається, що цього робити не варто, так як у дітей адаптаційні можливості вище, ніж у дорослих. І їм достатньо цих 3-5 днів.


 

У ЧОМУ МУДРІСТЬ БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ?

 

Чи доводилося вам, шановні, замислюватися над тим, які ми всі різні - не тільки зовні, а й за своєю поведінкою, думками, ставленням до життя. Напевне, в цьому є сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і відкриває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але в цьому розмаїтті завжди можна знайти щось подібне, спільне, що нас об'єднує. Ось про таку схожість і несхожість батьків і їхнього ставлення до дітей давайте поміркуємо разом.


Розпочнемо зі спостереження. Його об'єктом, оберемо мам, які вийшли на прогулянку з дітьми і розмістилися на ігровому майданчику. Кожна спостережлива людина може швидко розподілити їх на два типи: «Ти не забився? Тобі боляче?» - запитують з тривогою в голосі одні, і : «Нічого, до весілля заживе!» - коментують інші, якщо малюки падають з гірки, гойдалки або бігаючи. Й у відповідь практично завжди отримують відповідну реакцію: діти першого типу мам починають голосно і безутішно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю невдачею і намагалися терпляче переносити біль; діти другого типу мам спокійно піднімаються, повторюють мамині слова, намагаються приховати від оточуючих свій біль і навіть сміються над собою і тим, що сталося.
 

Що це? Підвищена чутливість до болю одних і неприйняття його іншими? Прояв терплячості чи нетерплячості, бажання знайти винного чи уникнути труднощів, неприємностей буденного життя? А може щось інше? Тоді що саме? Щоб розібратися, давайте поміркуємо над тим, що вже засвоїли ці дві групи діток. Перші зрозуміли наступне: падати боляче, і чим голосніше кричиш - тим більше співчуття викликаєш, завжди можна розраховувати на втішання, вигідно використовувати становище потерпілого, за свою невдачу звинуватити когось або щось і завжди мати в усьому підтримку. Дітки другої групи на власних помилках, не зосереджуючись на невдачах, не чекаючи щохвилинно сторонньої допомоги навчаються безпечного поводження у довкіллі, оптимізму, гартують силу волі, виявляють самостійність і наполегливість у досягненні поставленої мети.
 

Джерелом цього досвіду і намагань є батьківська (материнська) позиція. Проблема в тому, що батьки першого типу кидають на допомогу, виходячи із власної потреби завжди бути потрібними, вони люблять «загоювати рани» і не хочуть замислюватися над тим, що рано чи пізно їхнім діткам доведеться зіткнутися з набагато більшими проблемами і труднощами, а поряд може нікого не виявитися. Є велика небезпека для незагартованої дитини зламатися під тягарем реального життя. Не завжди виправданою є й позиція другої групи батьків. Адже таким спрощеним ставленням до дитячих проблем можна спровокувати виникнення великої дистанції в стосунках і втратити потребу дитини в них, допустити неконтрольовану і безпечну поведінку, яка може призвести до травмування. І хоча це крайнощі, їх треба враховувати. Отже, входження малюка в самостійне життя повинне бути поступовим і доцільно організованим батьками.

 

 

 

 


1
2
3